ЯКА ПОЛІТИКА ПОДОЛАЄ БІДНІСТЬ?

14:43 17/10/2017
Європейська сучасність - це зростання нерівності та бідності, особливо серед молоді, яка втратила можливості отримання освіти та достойної роботи, яку мали їх батьки, із розгортанням неоліберальних політик та урізань соціальної сфери.

17 жовтня – Міжнародний день боротьби з бідністю. Один день на рік, коли ООН звертає увагу на «проблему бідності». У той час як для багатьох країн, України в тому числі, бідність – це не одна з проблем, для вирішення якої можна вжити конкретних заходів. Бідність – це те, що визначає життя й щоденні практики громадян цих країн. Вважається, що злиденним є кожен, хто живе менше, ніж на 1 долар 90 центів у день. Нині на цю суму живе близько 11% населення планети. В Україні, за оцінками ООН, 60% населення є бідним. Йдеться саме про бідність, а не про злидні (чи – абсолютну бідність).

«Виявляючи бідних осіб … (дослідники, - ред.) керуються не підрахунками наявних у них коштів, а кількістю та характером тих позбавлень та соціальних виключень, яких вони зазнають у повсякденному житті. Справа в тому, що далеко не всі позбавлення та ексклюзії можуть бути переведені у грошовий еквівалент, наприклад: зручності у житлі, доступність та якість освітніх, медичних та соціальних послуг тощо», - зазначає соціолог Олександр Струченков у своєму дослідженні динаміки бідності в Україні.

 

Сьогодні ми вирішили запитати в дослідників та соціальних активістів про те, як на їхню думку можна визначити бідність, її природу та специфіку в різних країнах.

Альона Ляшева, соціологиня, дослідниця міст

«Звичайно ж існує велика різниця між кількістю бідних у різних країнах, але, як не дивно, справа не лише у рівні економічного розвитку країни, а у рівні нерівності. Якщо порівняти світовий економічний лідер США та Уругвай, країну, що за останні роки багато експериментувала із розвитком соціальної сфери та оподаткування багатих, то знайдемо разюче підтвердження тези про нерівність та бідність. У 2010 році ВВП США на одну людину в три рази більше, ніж в Уругваю.

 

У той же час, завдяки соціальноорієнтованим політикам відсоток бідних уругвайців (18,6%) лише на 3,5% перевищує відсоток бідних американців (15,1%). Схожа тенденція проглядається і в країнах ЄС. Саме завдяки з одного боку розвиненим економікам, а з іншого інститутам по перерозподілу багатства, як-то соціальне житло, безкоштовна освіта та медицина та інше, досі бідних там менше, ніж в інших частинах світу. Хоча не варто забувати про роль колоній та експлуатації країн Третього світу вже у постколоніальний час у накопиченні європейських статків. Не дивлячись на це, європейські держави загального добробуту - це вже минуле, що цікаве радше для аналізу.

Європейська сучасність - це зростання нерівності та бідності, особливо серед молоді, яка втратила можливості отримання освіти та достойної роботи, яку мали їх батьки, із розгортанням неоліберальних політик та урізань соціальної сфери.

Крім того, європейській економіці, щоб не втрачати високі економічні показники, необхідна низькооплачувана робоча сила, яку так просто отримати від мігрантів, що втікають від набагато грандіозніших економічних проблем та війн. Моє дослідження мусульманських меншин у Данії та Іспанії розкриває причини відсутності соціальної мобільності та люмпенізації цих спільнот.

Не буду вдаватися до роздумів щодо можливості глобальних змін, але, як показує досвід вищезгаданого Уругваю та ЄС, що застосовували соціальноорієнтовані політики, а не політики в інтересах великого капіталу, то зменшення бідності можливе. Але очевидно, що Україна взяла зовсім інший курс - реформи, що обмежують доступ до освіти, медицини, пенсійного забезпечення яскравий тому приклад. Чи з’являться соціальні групи, які готові були б піднімати ці питання? Навряд, поки центрами міст звучать заклики до єднання нації, а соціальних активістів переслідують як праві радикали, так і держава. Залишається чекати глобальних змін».

Олександр Кравчук, економіст

«Україна в рамках міжнародної програми ООН «Цілі розвитку тисячоліття» брала на себе зобов’язання ще до 2015 року досягти суттєвого прогресу у вирішенні низки соціальних проблем, основною з яких є бідність. За цією програмою в 2015 році в Україні мало залишитись не більше 7% населення, які отримуватимуть доходи, які є меншими за рівень фактичного прожиткового мінімуму. Втім фактично офіційна статистика рапортує що таких людей у нас більшість, 51% станом на 2016 рік. А частка тих, хто заробляє понад 3000 гривень складає всього 25,6%.

Така невтішна ситуація викликана тим, що ресурси, які є в країні, використовуються для інших цілей.

Бюджетні витрати спрямовуються на оплату зростаючого зовнішнього боргу, роздутого бюрократичного апарату та силових структур. Наука й освіта, які могли б стати основою для прискореного розвитку економіки теж позбавлені державної підтримки.

В цілому людина та її благополуччя не є пріоритетом державної політики в Україні, і доки це не зміниться, питання бідності й соціальної нерівності будуть ще довго одними з найгостріших».

Dina Artemenko

RECOMMENDED