РЕВОЛЮЦІЯ - ЦЕ ТВОРЧІСТЬ: 6 ТЕЗ ДО РІЧНИЦІ 1917

17:00 7/11/2017
"Потрібно критикувати й саму революцію, але не з позицій її ворогів. Так, це складне завдання, але іншого шляху немає. Таку версію історії ми тільки-тільки починаємо відкривати".

1. Сьогодні особливо цікаво й важко говорити про Жовтневу революцію, тому що ми живемо в часи частих повстань і масових заворушень, які називають себе «революціями». Це накладає певний відбиток на сприйняття минулого. Втім, строго кажучи, повстання і революції слід відрізняти. Революції стосуються не лише зміни державних структур, лідерів, урядовців, чиновників, політиків, а самої зміни «парадигм», політики й правил гри як таких. Революції кардинально змінюють довколишній світ, передбачають появу нового суспільства, нової людини. Нічого подібного нинішні революції не роблять – вони радше «реставраційні», «локальні». Але саме такою «радикально новою», «універсальною» була революція 1917-го, в «парадигмі» якої (хай навіть a contrario*), вочевидь, ми продовжуємо жити. Адже це була перша «успішна» комуністична революція, яка задала тон усьому ХХ століттю – і «короткому», і «довгому». І далеко не факт, що те століття закінчилося (принаймні у своїх віртуальних потенціях). Багатьом, щоправда, більше до вподоби програні революції…

**

2. На жаль, нам доводиться мати справу з двома панівними версіями історіографії революції 1917-го: радянською та антирадянською. Перша підтримує легітимаційний і тріумфальний міф заснування нової держави й була розроблена «заднім числом» для виправдання панування сталінсько-бюрократичного апарату, який насправді став убивцею й могильником революції, хоч і зробив з неї – посмертно – свій ідеологічний символ та метафізичний ідеал (сталінський «ленінізм»); друга версія (панівна на сьогодні) взагалі заперечує, засуджує та «демонізує» революцію як таку, по суті, належачи до старої контрреволюційної і антикомуністичної традиції, що не перестає крізь віки – аж донині – активно боротися з революційною традицією.

3. Звідси випливає три докорінно хибні розуміння революції, які поширюються й розкручуються в наш час: по-перше, що це був переворот, інспірований групкою фанатиків-революціонерів, які цинічно влаштували омріяний заколот на гроші Німеччини; по-друге, що сама комуністична ідея колективної емансипації є глибоко фатальною, кримінальною й навіть гріховною, а отже, неминуче мала призвести до страшної тоталітарної системи, терору й злочинів проти людства; й, по-третє, революція була «несвоєчасною», передчасною, силуваною, зрештою, абортованою й неправильною, вона зайшла на манівці немовби «девіація» історії.

По суті, сталіністська версія не спростовує контрреволюційної, а замінює всі «мінуси» на «плюси»: йдеться про «геній» партії та її вождів, велич нової держави та її досягнення, історичний детермінізм та закони діамату тощо.

 

4. Щоб вирватися з цього порочного кола й оцінити революцію в усій її самобутності, оригінальності й багатоманітті, не відкидаючи її колосального потенціалу, було б не досить просто критикувати її хибні прочитання (що вже, втім, немало, зважаючи на нинішню історичну політику). Потрібно критикувати й саму революцію, але не з позицій її ворогів. Так, це складне завдання, але іншого шляху немає. Таку версію історії ми тільки-тільки починаємо відкривати.

5. Насамперед така реконструкція історії та політики має бути «іманентною». Тобто вона бере до уваги внутрішню логіку самого революційного процесу, логіку вчинків і дій самих дійових осіб, постання нових суб’єктів політики, економіки, культури, науки, життя, а не те, що ми про них думаємо зараз. Отже, потрібно вивчати не тільки минуле та майбутнє, а й «революційне становлення» суб’єктів, під час якого агенти змінюють реальність і змінюються самі. По суті, революція – це творчість, творення чогось нового, нової політики, нової людини, нового світу; але водночас це і бажання змін. Тому-то, по-друге, слід звернутися до понять «наддетермінації та суперечностей», які застосував Альтюссер щодо революцій в Росії, Китаї та на Кубі. Крім суперечностей між різноманітними антагоністичними силами й чинниками в суспільстві та світі, існують «суперечності всередині самого народу» – це основа низових демократичних процесів.Слід досліджувати цю «плюральність» революційних агентів та їхніх «дискурсивних машин». По-третє, важливе поняття «події», яка якраз і виникає на тлі детермінованої історичної кон’юнктури, творення дієздатної організації, широкої участі мас.

6. У 1917 році такою подією стала Жовтнева революція, що була «наддетермінована» всіма вищезгаданими факторами. Але найважливіший серед них, на якому хочеться наголосити, – це, безперечно, війна. Той тип війни, що був нав’язаний європейською буржуазією своїм народам,з рештою, бруталізував маси, радикалізував політику, озброїв всіх. Питання не стояло так, що можна було обирати між демократичним урядом чи революцією, ні, мала перемогти або сильна революція, або сильна реакція.

Революція перемогла внаслідок страшної громадянської війни, – інакше не могло бути, – але через останню підняла голову й бюрократична система, яка знищила революцію. На Заході внаслідок «європейської громадянської війни» постав фашизм як результат поразки тамтешніх комуністичних революцій.

Головний урок революцій, який слід завжди мати на увазі, це їхній зв’язок з характерними для епохи «машинами війни». Всі революції є або результатами, або транскрипціями військових здатностей епохи. Тому-то всі революціонери (на відміну від нинішніх) штудіювали трактати з військової стратегії і тактики. Марксизм, як доктрина, так і практика, в ХХ ст. був надзвичайно мілітаризований – народ необхідно було озброїти по всьому світу, якщо не гвинтівками, то ідеологією. Гадаю, зараз марксизм не мілітарний, а більше «культурний». Можливо, після 68-го міліарні партизанські маневри не згасли, а тільки перекинулися в царину культури. Річ у тім, що нині війна вважається чимось аморальним і непристойним, однак насправді вона витоньшилася й глобалізувалася. У наш час капіталістичний лібералізм – під самоназвою «демократії» – є стратегією тотальної біополічної та економічної війни проти нового пролетаріату. Тому соціальна революція, відкрита 1917-тим роком, завжди можлива.

*- з протилежного, навпаки.

** Для оформлення матеріалу ми використали фото з відкритих джерел.

Andrii Ryepa

RECOMMENDED